Василь дуже полюбляв пригоди. Він завжди просився з татусем на рибалку, бо там могло трапитись щось цікаве, хоча сама по собі рибалка теж цікава річ. Нещодавно Василю друг Дмитро дав подивитись атлас з тваринами, які населяли нашу планету мільйони років тому. Василь навіть зробив собі кілька замальовок динозаврів. Повісив собі навпроти ліжка і кожного вечора довго роздивлявся цих дивовижних істот. Іноді йому здавалося, що це були жорстокі тварини, а іноді здавалося, що це були просто інопланетні істоти. Скільки таємниць, напевно, пов’язано з цими тваринами… Нажаль, Василь не знав жодної таємниці про динозаврів. Завтра тато піде на рибалку, Василь попросився з ним і татусь погодився взяти хлопчика з собою. Вранці, як тільки почало світати, батько з сином вийшли надвір. Ще всі спали. Було ніяково від того, що десь ще слабенько мигтіли зірки, а десь гавкотіли собаки.

    Коли вони нарешті дісталися до знайомого «щасливого» місця, де завжди рибалив батько, хлопчик зручно розташувався на березі річки, закинув вудочку, а сам замислився. Було тихо і ніхто не заважав. Батько сидів теж тихо, міркуючи про своє. Між Василем та батьком була значна відстань та густі кущі. Раптом в кущах щось почало ворушитися. «Це, напевно, в батька клює і він тягне якогось великого карася», ­- чомусь вирішив хлопчик. Але ворушіння не стихало, навіть зростало. Тоді хлопець підвівся, щоб зазирнути в хащі, але оступився і впав, на мить заплющивши очі. Йому якось дивно стало. З’явилось відчуття, наче його кудись затягує. Проте він відчував під собою землю, тому не злякався і нічого не запідозрив. Коли ж нарешті відкрив очі -­ щиро здивувався. Та було чому...
Незнайома місцевина, він лежить біля печери. Рослинність дивна: високі зарослі папороті, великі розкидисті дерева з дивними стовбурами, всюди ліани. Дуже тепло, навіть спекотно. Річка кудись зникла. Василь підвівся, скинув куртку, роздивився навколо ­ і ледь знов не впав. Мурашки пробігли по шкірі Василя… Прямо над хлопцем пролетів велетенський птах, якого він нещодавно побачив в атласі Дмитра. Промайнула жахлива здогадка, що він провалився в часову яму, швидш за все, у минуле… В кишені Василя був мобільний телефон. Зараз він зателефонує татусеві і все проясниться. Батько не залишить його самого у скрутній ситуації. Чи то, можливо, це просто він замріявся і заснув, можливо… Василь поліз у кишеню…телефону там не було… Загубив, коли падав…Почав шукати і побачив вхід до печери. Може там? В печері було темно і дуже тихо. Василь спочатку навпомацки заходив до печери, потім його очі звикли до темряви і він почав роздивлятися. Печера була природною. «Напевно, тут нікого немає. Хоч би не було…» ­ промайнуло у голові Василя. Серце хлопця голосно стукотіло в грудях. Він хвилювався, лякало невідоме… «Тут може бути мій телефон, ­- чомусь вирішив хлопець. -­ Це - моя єдина надія.» Але раптом він почув, чиєсь дихання прямо у нього за спиною… Немовби хтось там і був з самого початку, але тепер вирішив не ховатися, а зняти шапку-невидимку…Хлопець дуже повільно повернув голову…Над ним стояло щось велике, тепле, схоже на великого ящера…

Передні лапи ящера були короткими з довгими гострими кігтями. Ящір роздивлявся незнайомця дуже зацікавлено, проте зовсім не агресивно… Василь не міг поворухнутися. Раптом, цей ящір напрочуд легко кілька разів стрибнув з печери назовні і почав гризти листя з великого дерева, тим часом не припиняючи слідкувати за хлопчиком вже зовні. Повз Василя пробігло кілька велетенських мурах ­ таких великих, що він на мить забув про ящера… Але той раптом роззявив пащу і щось присвиснув. «Все, пропав…­ вирішив Василь. ­ Він готовий мене розірвати на шматочки і з’їсти…» 

   Щось промайнуло перед Василем, почулося якесь тупотіння… Коли ж він розплющив очі, то побачив маленьку копію великого ящера…Це була дитина. Маленький ящір стрибав біля великого та, змінюючи тональність голосу, щось наче вимовляв. Тоді великий ящір плеснув доволі голосно хвостом по землі і трохи підштовхнув малечу. Маля наче присмиріло. Проте, це маля було вдвічі більше за Василя на зріст. Напевно, великий ящір ще сам не знав, чого чекати від незнайомця. Тому вирішив не ризикувати дитиною, бо розумна обачливість ще нікому не перешкоджала, так, певно, міркував велетень. Саме через це він присмирів дитину і відштовхнув позад себе. Хлопець трохи отямився, бо поки що його ніхто не чіпав. Що далі робити, коли така невизначена ситуація? Кожну хвилину все може перемінитися на гірше… Хлопець почав поволі озиратися. Він був у печері майже біля входу. Ящери були біля великого дерева метрів п’ятдесят від хлопця зовні печери. Треба було ще роздивитися, чи є у печері телефон Василя. Хлопець вже майже не мав надії на нього. Про те, що йому це все сниться, тепер він теж не думав, бо такої реальності подій навіть до цієї пригоди в нього ніколи не було. Василь розгубився. Раптом динозавр-батько оскалився і голосно загрозливо засвистів. Василь дуже злякався. Хлопець відсунувся до стіни у печері, руками вціпився в якесь каміння, спиною злився з печерою. Але не великий ящір, а хтось темний великий, з жахливим поглядом блискучих очей насунувся на Василя. Залишитися в печері ­ здавалося тепер йому найгіршим варіантом. Василь відважився і висковзнув повз чудовиська з печери. Біля дерева великий ящір собою закрив маленького. Побачивши Василя, ящір-батько чомусь стрибнув у бік хлопця. Спираючись на передні короткі лапи, він хвостом вдарив Василя. Хлопець відлетів від удару прямо в кущі… Замружився від болю. Ще деякий час Василь чув свист ящера та рев чудовиська…

      Отямившись, Василь побачив біля себе телефон ­ він дуже зрадів. Почав телефонувати батьку, але чомусь зупинився і оглядівся. Він лежав на березі річки, майже у самої води. Саме там, де рибалив. Раптом він почув, як батько голосно гукає його. Через деякий час почув кроки. Це тато не дочекався відповіді та пішов до сина.

      Василь почав підводитись. 

­       - Що трапилося? Чому ти весь у пилюці? ­ -  спитав батько.

­       - Я..  Я просто впав. Посковзнувся… Розумієш…

     На щастя батько більше не розпитував. Він допоміг сину зібратися. Додому йшли майже весь час мовчки. Тато наловив багато риби. Василь - жодної. Проте, всі його думки були там, біля печери. А вдома, знімаючи куртку, Василь перевірив кишені ­ в одній він знайшов дивне каміння, такого ніколи не було на березі знайомої йому річки…