Жило собі Мишеня.
Не так, щоб зовсім маленьке. Хоча ще всюди бігало за мамою, та годувалося з
того, що йому приносила мама. Мама навчала малюка бути обережним, кого слід остерігатися,
а також слухатися матусиних порад. Часто чуло Мишеня розповіді про Кішку, яка
вона небезпечна. Щоправда жодного разу ще не бачило її. Одного разу Мишеня прокинулося дуже рано.
Навіть матуся-Мишка ще спала. Вибігло мале з нірки та давай пищати, стрибати та бігати усюди. Аж
ось і сусід - старий дід Пацюк прокинувся від такого шуму. - Це хто такий
гармидер учинив зранку – позіхнув Пацюк. - Як тільки тебе матуся самого відпустила?
- А я сам собі
хазяїн. І матуся мене не навчає, що та як робити. А якщо треба, то я ще її навчу. І
взагалі…
- Хвалько… -
посміхнувся в вуса дід. – Ну добре, шибенику. Ти тут тільки обережніше, бо
всякі звірі бувають. От Кішка, наприклад. Почує твою пискотню, прибіжить та з’їсть.
Малий ти ще… Краще біжи до Матусі, та слухайся її.
- А що мені
Кішка… Я і сам її…З’їм…
Дід не почув
останні слова Мишеня. Старий трохи не дочував. Він ще раз позіхнув та поліз до
себе в нору. А Мишеня залишилося тішитися саме. Проте дідові слова про Кішку
запали на думку малечі.
"І хто така ця
Кішка, яка вона? Велика чи мала? Чи є в неї хвіст? А вуха? Які в неї лапи? Чи
може стрибати так само високо, як і я? …" - розмірковувало мишенятко.
- Няв… Щось тут
гарненько пахне мишами… О, яке маленьке симпатичне мишеня… Муррр… Почуло Мишеня
з-за кущів. Чомусь серденько малечі стрімко застукотіло. І хоча, голос був дуже
м’яким та приємним, захотілося покликати Матусю та чимшвидше бігти її шукати.
- Няв. Ти тут
так гарно бавишся, Малюк. Тільки самому гратися не дуже цікаво. А давай разом
бавитися будемо. Дивися, яка я пухнаста та приємна. Ось, наприклад, можна з
мене як з гірки кататися… Залізай на спину. А я хвостик ще постелю,
відштовхуйся та з’їжджай. Буде нам така розвага…
Мишеня трохи заспокоїлося, проте ще не вирішалося залізати на кішку. - А ти хто такий за звір? – спитало Мишеня.
- Я – Мурочка. Так і називай.
Мишеня зраділо, що звір – не Кішка, а
Мурочка.
- А Кішку знаєш?
- Знаю. Чому ж ні.
- Мені з нею не можна бавитись. Добре, що ти не Кішка.
Кішка посміхнулась.
- Мурр. То ти лізеш, чи ні. Може, я піду знайду собі іншу компанію для
розваг?
Мишеня стрепенулося.
- Стривай. Я вже йду. 
Раптом, згадалися дідові слова: "…слухайся Матусю…"
- Ой, вибачай. Я нічого не сказав Мамі… Вона не знає, де я. Можливо, вона розгубилася
та переживає за мною. Піду спочатку її попереджу. А ти тут почекай. А якщо
Кішка прийде – то тікай мерщій, а то тебе з’їсть!
Не чекаючи на відповідь, Мишеня щосили дременуло до рідної нірки.
- Матусю, - ще з дверей запищало мишеня, - Пусти мене з Мурочкою погратися
надворі. Вона спинку підставить, ще й хвостика постелить, а я з неї, як з гірки
кататимусь.
Матуся завмерла.
- Маленький, ти питаєшся дозволу погратися
з Мурочкою. Хочу, щоб ти знав. Мурочка – це ім’я Кішки. Вона може тебе
з’їсти. А от за те, що спитав спочатку - молодець. Сам себе врятував. Добре, що
ти все-таки вирішив слухатися маму. Просто в тебе ще немає стільки досвіду, як
у дорослих. Нічого. Підростеш – навчишся. А я допоможу. Ну а поки що,
Любенький, сідай снідати.
- Матусю, рідненька, - притиснулося
до мами Мишеня. – я тебе дуже-дуже люблю. Я відтепер буду прислухатися
до твоїх порад.
Ось так зустріч з Кішкою допомогла стати слухняним Мишенятком.
|