Жили були собі в одному болоті три жабки. Дві з них були розумні та працьовиті, а одна- ­ дурнувата та до того ж на рідкість ледаща. Одного разу вирішили дві розумні жабки вирушити у мандрівку до лісової галявини, бо чули, що там дуже гарні квіти зростають, величезні та смачні комарі літають, а ще живуть там веселі земляні жабки. Тож вирішили вони себе показати та на інших жабок подивитись. Почула це жабка-ледарка, та й собі проситься:

­ - Візьміть мене з собою, сестрички! Я так хочу побачити лісову красу, хочу спробувати на смак лісових комарів та подружитись з земляними жабками, бо самі знаєте ­ друзів у мене небагато.

Розумні жабки погодились взяти жабку-ледарку з собою. Ось вирушили вони у мандрівку. По дорозі жабки роздивлялись, що росте у лісі, стрибали високо та далеко, а жабка-ледарка ледве перебирала своїми  лапками. Хоч недалеко від болота вони відійшли, проте жабка-ледарка вже почала проситися відпочити, бо вона начебто так втомилася, сердешна. Жабки на цей раз погодилися. Відпочивши, подалися далі. Через деякий час жабка вже почала просити, щоб її нагодували, бо сама ніяк не може роздобути собі їжу - ­ лапки болять від втоми. Трохи пізніше їй схотілося вже пити. Потім ­ вона шукала тінь, бо в голову напекло; далі вона почала жалітись, що не чекала, що мандрівка буде такою важкою та довгою...

Через вибрики жабки-ледарки мандрівка стала дійсно важкою. Проте жабки-розумниці не здавалися. Вони перестали звертати увагу на жалоби жабки-ледарки, поставивши їй таку вимогу ­ хочеш з нами далі йти – йди спокійно, ні-повертай додому. Жабка не схотіла повертатися додому сама ­ - страшно та й не пам’ятає, де болото шукати. Довелося йти далі. 

Нарешті дісталися вони до галявини. А там- така краса! Квіти пахнуть, комарів видимо-невидимо, а земляні жабки раді новим знайомствам. Жабки-розумниці так зраділи, так розстрибалися, все роздивилися, комарів наїлися, з земляними жабками познайомилися. Тільки жабка-ледарка не радіє, не стрибає, комарів не ловить. Сидить під листочком та важко позіхає. Нічого їй не подобається, нічого не хочеться самій робити. От би жабки-розумниці її пригостили комарами та познайомили з лісовими жабками.

А Жабки-розумниці почали вже збиратися додому. Комарів повні торби у них, домовилися з новими друзями, що тепер вони до них завітають у гості. Кличуть розумниці ледарку з собою. Незадоволена та голодна ледарка ледве плентається. Жабки –розумниці її підбадьорюють, мовляв, швидше додому доберемося ­ то швидше відпочинемо, повечеряємо смачними лісовими комарами, друзів пригостимо, відсвяткуємо! Що жабці-ледарці відповідати? Коли немає у неї в торбі комарів, а дома ­ друзів? Ледве плентається, злиться на спритних та розумних своїх подружок… Раптом жабки-розумниці, що стрибали попереду, побачили велику та глибоку яму з крутими краями. Попередили про небезпеку і жабку-ледарку. А та й вухом не повела, мовляв, нічого страшного, дурниці! «Буду по краю йти та якось перейду, бо обходити ­ це важко та далеко.» Навіть в небезпеці, жабка  не розумнішала… Пішла жабка по самому краю ями, не втрималася та звалилася вниз. Жабки радять їй стрибати вище- ­ так, мовляв, можна вистрибнути з ями. А жабка ж не сильно стрибає, думає в серцях: «Ага! Дякую за пораду, сестриці, нема дурних! Зараз всі сили витрачу, як я потім до болота дістанусь?» Жабки тоді їй гілку подають, щоб вона вчепилася, а вони – тягнутимуть її з ями, та й тут жабка не старається- ­ погано схопилася ­ впала на самісіньке дно та забилася, сердешна, насмерть.

Жабки ж розумниці зітхнули, та врешті-решт, сама жабка-ледарка винна. Пішли вони додому та всім жабкам розказали до чого призводять дурощі та лінощі.